Християнство як всесвітня релігія завжди стикалося з необхідністю перетинати міжкультурні та міжнаціональні бар’єри. Як зазначають дослідники міжнародних місіонерських рухів, більшість християнських книжок в історії були перекладами [1, с. 335]. Переклад називають “першочерговою формою літературного служіння” [2, с. 240]. Він є незамінний у прилученні церкви до світової християнської спадщини, богословській освіті, міжнародній місії: “Переклад уже є формою євангелізму, навіть якщо його завдання - створити засіб євангелізації” [3, с. 91].
Західні місіологи розуміють гарний переклад як 1) вірний смислу оригіналу, 2) легко зрозумілий, 3) чиї граматика й стилістика відповідають мові перекладу, 4) котрий впливає на читача ідентично оригіналу [4, с. 324]. Така динамічна відповідність повинна досягатися спершу в значенні, потім у стилі [5]. Вона полягає у відтворенні думки засобами іншої мови, цебто “переклад має на увазі, що буде знайдено “динамічний еквівалент”, у якому збережено оригінальне значення й “відтворено” в новій фразі, яка в першу чергу передає те, що сказано в оригіналі” [6, с. 17]. У першу чергу перекладають Біблію, бодай частинами, потім укладають богослужбовий пісенник, далі настає черга популярних агітаційних видань, катехизисів (посібників з віровчення), дитячої літератури для біблійних шкіл, свідчень віруючих, спогадів, популярних історичних сюжетів, апологетики.
Якщо у протестантських ЗМІ України автохтони створюють більшість текстів, то у книговиданні до цього далеко. На українському ринку релігійної літератури частка перекладів зараз становить 70% [7] - дві третини видань. У випадку протестантських письменників це американські й німецькі автори. Уже на початку 2000-х років російські протестанти скаржилися на засилля перекладів [8]. “Процес вибору книг для перекладу став набагато осмисленішим”, - зазначає М. Неволін [9]. Аналітик відмічає спеціалізацію видавництв, коли ті починають орієнтуватися не на попит і готовність замовника платити, а на пріоритетну нішу книговидавничої галузі. Він сподівається застати етап, коли “більшість видаваних книжок виявляться творами вітчизняних авторів, хоча при цьому неодмінно триматиме й випуск якісної перекладної літератури. Цей процес обіцяє бути як довгим, так і, не побоюся цього слова, болісним”. М. Неволін застерігає не форсувати цю тенденцію, не вдаватися до штучних заходів, дискримінації та протекціонізму.
Спроби оцінити загальний рівень перекладної літератури протестантів також відомі нам лише в російськомовному контексті. І. Подберезський не шкодує виразів у критичному виступі проти випадків видавничої кустарщини 1990-х років: “гнітючо кепські переклади корисних богословських праць… гірше вже нікуди” [10, с. 124], “знайомство з перекладною богословською літературою розчаровує надзвичайно” [10, с. 125], “значна частина книг, перекладених у серії “Біблійна кафедра”, нікуди не годиться, користуватися ними неможливо” [10, с. 127-128]. Оглядач закидає цим виданням невимогливість і некомпетентність (“хоча якраз протестантство здавна славилося ретельною роботою з текстами” [10, с. 123]), низьку культуру видавців, перекладачів і редакторів, незнання російських відповідників теологічних термінів, що перекладаються, або незбагненну нехіть звертатися до них (“так звана “емігрантська російська мова” [10, с. 123]), пропонує сприймати переклад як мистецтво і покликання.
Завершено багатолітню роботу над англо-російським словником для християнського перекладача [11]. Його четверте видання містить 11.000 слів і виразів, 4000 біблійних імен і назв, 7500 прикладів. Він сполучає словник активного типу і словник труднощів перекладу, що охоплює термінологію трьох гілок християнства.
У середовищі українських протестантів тонкощі перекладної справи не викликають дискусій. Українські віряни спокійніше ставляться до перекладів, не настільки схильні до ідеї самодостатності національної культури, як росіяни [12]. Однак за 2000-і роки загальний рівень перекладів і оформлення книжок виріс і тут. Викладання англійської мови в церковних вишах і на курсах виграє не стільки за рахунок академічності, скільки через нагоду спілкуватися з носіями мови - як правило, американськими пасторами й студентами-волонтерами. Перекладачі, до яких звертаються видавництва, напрацювали певний досвід, мали нагоду бувати за кордоном, отримати профільну освіту.
Протестанти найбільше опікуються перекладом однієї Книги, яку називають Святим Письмом. Біблія дотепер залишається книгою, перекладеною найбільшою кількістю мов світу. І зараз місіонери створюють абетки, щоб дати неписьменній етнічній групі біблійний текст зрозумілою їй мовою [3]. Так було й раніше: приміром, “вірменська й грузинська азбуки швидше за все було створено спеціально для того, щоб перекласти цими мовами Писання” [13]. Переклади Біблії закладали основу літературних мов, сприяли розвитку національних культур. Реформаційна ідея національної церкви, національних мов проти “глобалістського” проекту католицької Європи [2, с. 241], потреба розуміння священних текстів зробили переклад Біблії зрозумілою мовою нагальним завданням.
І в історії слов’янських народів, що традиційно асоціюють себе із православ’ям чи католицизмом, переклади Біблії здійснювалися за наскрізної участі протестантів. Польську Радзивіллову Біблію називають кальвіністською [14, с. 142], Острозьку Біблію підготував міжконфесійний гурток, у складі якого були социніани та кальвіністи, у протестантських поглядах звинувачували П. Могилу, який розпочав (так і не завершений) проект перекладу Біблії. Діяльність Британського біблійного товариства (ББТ) спровокувала і роботу над Синодальним російським перекладом, і над українським перекладом П. Куліша, І. Нечуя-Левицького та І. Пулюя. ББТ випустило і переклад П. Куліша, і російський переклад єпископа Кас’яна (Безобразова) (1970).
Наймасштабнішим проектом за участі українських протестантів, пов’язаним з перекладом і поширенням Святого Письма, є діяльність Українського біблійного товариства (УБТ). Засновником УБТ є баптистський пастор Я. Духонченко, котрий з початку 1980-х років ділився мріями про створення такої організації. Щойно Україна отримала незалежність, він виступив ініціатором створення УБТ (це сталося 22.06.91). Із чотирьох церков-засновниць УБТ дві були протестантськими. На сьогодні з 17 колективних членів 11 - протестантські конфесії. Протестанти є представниками Всесвітніх біблійних товариств, які координують діяльність УБТ, українські протестанти є референтами сучасного українського перекладу Біблії, активними покупцями й розповсюджувачами продукції УБТ.
Біблійні товариства ставлять перед собою завдання зробити доступним (у перспективі) будь-якій людині біблійний текст зрозумілою їй мовою “без жодних коментарів догматичного, конфесійного характеру”. Цієї мети вони намагаються досягти трьома методами: перекладаючи, друкуючи й поширюючи Святе Письмо.
Звичайно, найскладнішою справою УБТ є переклад Біблії сучасною українською літературною мовою. Регіональний координатор перекладу обґрунтовує необхідність нових ініціатив у цій галузі таким чином: “мова багатьох перекладів надто застаріла. Існують переклади, здійснені настільки дослівно, що знову ж таки стали недоступними для людей. Можна зустріти і такі випадки, коли замість перекладів здійснюється вільна редакція тексту на сучасну літературну мову. Звичайно, цього робити не слід. Потрібен добрий, точний в оригінальному плані і водночас легкий для сприйняття переклад” (Бюлетень УБТ. - 2002. - № 16. - С. 17).
Після пошуків основного перекладача правління УБТ зупинилося 1992 року на кандидатурі архімандрита УГКЦ доктора богослов’я Р. Турконяка. На той момент Р. Турконяк був зайнятий перекладом Острозької Біблії сучасною українською мовою. Цю ідею йому 1975 року подав глава УГКЦ Й. Сліпий. За переклад Острозької Біблії, завершений 2003 року, Р. Турконяка нагороджено Шевченківською премією (2007). Як і Синодальний, переклад УБТ здійснювався із Септуагінти - грецького перекладу Старого завіту.
Завжди переклад сакрального тексту віруючими сприймається з пересторогою: чи піде це починання на користь згромадженням віри. Особа, що зважилася на таке подвижництво, повинна налаштуватися на те, що основна критика надходитиме зсередини церкви, з боку ревнителів ортодоксії.
Робота над перекладом тривала 18 років: з 1993 по 2011 рік. У цей час правління УБТ неодноразово озвучувало стурбованість з приводу того, що прагнення зробити переклад екуменічно збалансованим - авторитетним і придатним для різних конфесій - наражалося на ревнощі окремих церков і звинувачення перекладної комісії в моноконфесійній політиці. Критики чинили спротив модернізації мови перекладу, вимагали зберегти в ньому церковнослов’янізми, застарілу лексику, мовні норми, що практично вийшли з ужитку (Бюлетень УБТ. - 1998. - № 7. - С. 29). Щоб протистояти цим претензіям, комісія надсилала главам українських церков завершені фрагменти перекладу для ревізування й наголошувала, що неповернення завізованих копій у домовлений час не завадить роботу над перекладом провадити у запланованому режимі. “Якнайширша підтримка в цій роботі усіх існуючих церков… потрібн[а] для того, щоб переклад не став набутком якоїсь однієї конфесії. Кожна конфесія має бути впевненою, що переклад належить їй, тому що вона також вклала в нього частку своєї праці” (Бюлетень УБТ. - 2002. - № 16. - С. 17), - повторювали співробітники УБТ.
Також розмови точилися довкруж альтернативних перекладів сучасною українською мовою, що їх здійснили в 1997-2006 роках письменник О. Гижа і 2004 року патріарх УПЦ КП Філарет (із Синодального перекладу). Однак для більшості протестантів пострадянського простору (і українці тут не виняток) непорушний статус основного, нормативного перекладу Біблії має російський Синодальний переклад (СП) 1876 року. Відповідно, виступи протестантів щодо модернізації біблійної мови, необхідності нових перекладів, зрозумілості біблійного тексту для вірян без теологічної освіти мають змістовим контекстом СП.
Ці дискусії стосуються двох основних тез: чи є мова СП настільки застарілою, щоб виправдовувати сучасні переклади, та чи мають нові переклади переваги СП (зрозумілість не повинна досягатися за рахунок відповідності оригіналу). Ідеться про стратегію (від)творення біблійної (а значить, і богослужебної, сакральної) мови сучасними лексичними й стилістичними засобами: біблійну мову слід успадковувати від попередників - перекладачів, богословів, письменників - чи конструювати наново.
Нормативний стан СП є виграшним для протестантів. Тут спрацьовують звичка, традиція, політичний вимір. СП виконаний спеціалістами державної конфесії тогочасної імперії, що забезпечує йому статус не просто офіційний, а затверджений на всіх рівнях - державному, культурному, релігійному, церковному. Завдяки безроздільному пануванню СП на пострадянському просторі протягом усього ХХ століття він для тисяч віруючих ототожнився з біблійним текстом. Цей переклад, з одного боку, можна подати як православний, з іншого боку, російськомовні пастори призвичаїлися з опорою саме на нього захищати свої теологеми. Його цитують напам’ять. Він забезпечує спадковість поколінь вірних.
Ознаками обговорення цього питання були “присягання на вірність” СП на штиб: “євангельські християни-баптисти зріднилися із синодальним текстом, вважають його “своїм” і насторожено ставляться до здійснюваних спроб здійснити новий переклад” [10, с. 260] - констатація без обґрунтування. “Немає потреби в заміні Синодального перекладу новим. Якщо ми розуміємо мову російських класиків, тоді чому вважаємо мову Біблії застарілою?” [15, с. 290] - аргументує інший автор. Достатність цього перекладу Писання він підтверджує й наявністю довідкової літератури, яка, на його думку, вирішує проблему розуміння архаїзмів у СП. Таку позицію можна назвати охоронною: ситуація стабільна, й її зміна загрожує непередбачуваними наслідками.
Науковий дискурс додав цій полеміці раціональної аргументації. О. Попов [16] показує штучний, створений характер стилю СП. Цей переклад народився у виразному протистоянні двох установок: просвітницької, егалітарної, налаштованої на розуміння біблійного тексту пересічним читачем, і прагненням зберегти церковну монополію на тлумачення Біблії (зміст) і мовно-стилістичне представлення її тексту (форму). Згадаймо принципи виготовлення СП: “1) переклад повинен був точно точно виражати оригінал, зрештою, відповідно властивостями російської мови та легкозрозуміло для особи, що читає; 2) щоб розміщення слів відповідало властивостями російської мови та сприяло ясності мови; 3) щоб слова і вирази при перекладі використовувалися завжди загальнозрозумілі, проте вживані у вищому світі, й аж ніяк не простонародні” [17, с. 177-178]. Бачимо, що зрозумілість є лейтмотивом усіх трьох правил. Лишається вияснити, що вважати сучасною мовою, наскільки мова вищого світу є зрозумілою для інших верств суспільства, наскільки виправданим є збереження слов’янізмів.
Для порівняння: апологію письмової латини середньовічних університетів знаходимо у відомій роботі В. Онґа [18]. Автор аргументує, що виключно письмова (“мертва”) мова може стати і недоліком, і досягненням комунікації. “Мертва” мова не виростає із підсвідомості, в ній немає теплоти й спорідненості, але ця дистанція забезпечує авторську об’єктивність і небувале лексичне багатство. У писемності й друці, заявляє В. Онґ, мова зазнає найвищого розквіту.
Другий зі згаданих поглядів містить цілком виправдані побоювання. Новий рівень, міра розуміння священного слова віщує постання нових смислів і практик благочестя. Нова екзегетика - значить нова теологія, нова теологія - значить нове згромадження віри. Залучаючись у справу перекладу, церква з великою імовірністю бере участь у породженні нових релігійних рухів (зазвичай самовпевнених і задиристих). Новий переклад формує нову - читацьку, віруючу - аудиторію та / або трансформує стару: він “визначає не богослов’я й не догматику… [а] тип церковності. Священні тексти в тому чи іншому перекладі міняють ментальність людини” [19, с. 277].
Історія СП показує, як неквапно формувалося усвідомлення потреби в пристосуванні біблійної мови до потреб широких мас і наявного стану розмовного мовлення. Йому передувала установка на ревізовані перевидання нормативного перекладу, прибічники якої радили “залишити назавжди недоторканним основний текст слов’янського перекладу, подбати про те, щоб при нових виданнях Біблії поступово вводити деякі окремі виправлення у тих місцях, що насправді особливо незрозумілі, замінюючи одні слова й навіть цілі вирази іншими, яснішими й точнішими, або подаючи їх на берегах, або під рискою чи у вигляді приміток і пояснень, держачися, втім, строго слов’янського складу і зворотів мови” [17, с. 173] (курсив наш - М. Б.). Треба було визначити, що важливіше - мовна стихія, вимоги комунікативної ситуації чи наявний стан традиції. Сучасному інтелігентові фраза “російська мова бачилася як незвична й недостатньо виразна для Св. Письма” [17, с. 161] може здатися справжнім мракобіссям. Однак віримо, що в ній був і щирий страх профанації біблійного слова.
Ще одним аспектом цієї полеміки були різні очікування: чи має переклад принести користь православній бібліїстиці, а чи - може, в першу чергу, - потягти за собою перетворення суспільного життя в результаті морального вдосконалення читачів. “Досвід показує, що в тих місцях, де більше читають Слово Боже, люди робляться чеснішими, справедливішими й схильними до добра” [17, с. 139] - підкреслювали активісти Російського біблійного товариства ХІХ століття. Предметом обговорення було питання, належить переклад Біблії до “високої” чи “середньої” культури, чи покращиться соціум, який отримав і, можливо, прочитав Біблію. Що є метою біблійного тексту: філологічна адекватність чи адекватна рецепція. Де перебуває значення: в тексті чи в читачеві. Кому має “належати” Біблія - упослідженим, “народу” чи когорті богословів.
Протестанти-прибічники модернізації біблійного тексту, як правило, обирають трансформацію суспільства як критерій результативності роботи біблійних товариств. У масштабній роботі з політичної теології російського протестантизму [20] професор В. Бачинін тлумачить “євангелізм” як серединний шлях, противагу як ліберальним версіям справедливішого суспільства, так і фундаменталістській доктрині державної церкви. Зрозуміло, що позацерковні аналітики є чутливішими до соціокультурних ефектів біблійного просвітництва. Найприхильніше західні науковці сприймають тезу протестантських апологетів про те, що в Англії XVIII сторіччя методистське пробудження під орудою Дж. Веслі спровокувало широку соціальну роботу вищих верств англійського суспільства серед бідноти, що згладило соціальні нерівності, позбавило сили соціалістичну пропаганду, загасивши роздмухувані нею революційні настрої, та в підсумку врятувало країну від братовбивчого кровопролиття.
Власне, із Синодальним порівнюють один переклад, котрий засадничо орієнтується на розмовне мовлення. Це “Радостная весть” - переклад (1995-2001) Нового завіту співробітниці Російського біблійного товариства В. Кузнєцової, розпочатий з благословення та за участі О. Меня. Критики з протестантського табору твердять, що пізніші альтернативи СП комплексно йому поступаються: “Нові переклади нерідко, на жаль, відрізняються низькопробністю й збіднюють стиль Синодального перекладу. Я дивився деякі переклади Нового Завіту: на жаль, у них перекручено смисл, хоча усі посилаються на оригінал” [15, с. 291], фіксують їх текстологічні й стилістичні недоліки.
Православні опоненти цього перекладу добачають у ньому грубу лексику й жаргонізми. “Не кажу вже про те, що в тексті Кузнєцової багато неточностей, опущень, довгот і парафраз, які змушують говорити швидше про “переказ” тексту або його “перелицювання” розмовною мовою, ніж власне про “переклад” [21] - упевнений ієромонах І. Алфеєв. Київський бібліїст А. Десницький пропонує спокійніший і від того переконливіший аналіз перекладу, фіксуючи 1) просторіччя, 2) розрив з синодальною традицією, відмову від церковної термінології, 3) звуження простору інтерпретації шляхом висування свого небезспірного тлумачення [22; 23]. Доречно згадати, що просторічну стилістику ставили в провину й перекладачам-попередникам СП: “захоплений прагненням до буквальної точності, науковий перекладач (Г. Павський - М. Б.) використовує подекуди грубі простонародні вирази” [17, с. 167]. Однак авторці “Радостной вести” ставлять на вид довільне використання згрубілої лексики.
Протестанти-апологети модернізованого перекладу [13, 24] твердять, що призвичаєність до окремого перекладу може перешкодити витлумаченню біблійного тексту із сучасної ситуації, актуалізації його в такий спосіб. Те, що здається зрозумілим спеціалісту, може не бути таким для пересічного читача. Вони закликають не до естетичного замилування канонізованим традицією способом репрезентації Божого Слова, перетворення його на словесну ікону, а до роздумів над біблійним текстом і впровадження його тез у практику. Сутність перекладу як форми комунікації доводить, що мова є засобом спілкування, а не метою.
На думку М. Чернявського, “Біблія від початку була приречена на переклад”. Перекладацька справа - реалізація Божої волі. Допомагаючи іншій людині зрозуміти Святе Письмо, перекладач повторює чудо П’ятидесятниці - зішестя Святого Духа, який дарував апостолам змогу додати мовні бар’єри. Автор називає єрессю тримовності середньовічне вчення про те, що біблійний текст може побутувати тільки мовами, якими було виконано напис над головою розіп’ятого Христа. Ідея “сакральних” і “профанних” мов є “антимісіонерською доктриною”, виявом культурної гегемонії. Кожна людина має право розуміти волю Божу своєю мовою. Особиста комунікація з Богом вимагає зняття культурного (й духовного) посередництва.
Захищаючи стиль “Радостной вести”, М. Чернявський нагадує, що промови Христа й апостолів шокували сучасників. І під виразом “сучасна російська мова” “часто мають на увазі достатньо різні речі”. Автор твердить, що буквалізм може бути способом уведення в оману, що “ідеального перекладу не може бути в принципі”, й закликає до постійного пошуку досконаліших способів донесення Слова Божого.
Другим завданням УБТ є друк Святого Письма. На початку 1990-х цьому перешкоджало застаріле поліграфічне обладнання й, як завжди і всюди, фінансові труднощі. Речники УБТ неодноразово говорили про необхідність формування традицій національного меценатства. Із 1995 року УБТ випускало (іноді в багато накладів) повну Біблію або її частини українською, російською, болгарською, ромською, кримськотатарською мовами, різні видання Біблії для дітей, спортсменів, довідкову біблійну літературу. У кінці 2002 року “уперше за історію існування Товариства частка розповсюдження Святого Письма та Нових Завітів українською мовою перевищила відсоток примірників Біблій та духовної літератури російською мовою” (Бюлетень УБТ. - 2003. - № 20. - С. 6). Святе Письмо було представлено в аудіоформаті (касети, диски), виконано шрифтом Брайля для сліпих. Електронні формати включали версії біблійного тексту для Інтернету, мобільних телефонів, “читалок”, iPhone, iPad. Мільйонний наклад підручника британських науковців Д. Гудінга і Дж. Леннокса “Світогляд: для чого ми живемо і яке наше місце у світі” розповсюджувався “з допомогою Міністерства освіти України” (Бюлетень УБТ. - 2002. - № 19. - С. 8) по школах і вищих навчальних закладах країни.
Розповсюдження біблійної літератури УБТ починало з розподілу книжок, переданих закордонними християнами. “Майже 1 мільйон 700 тисяч примірників Біблій” (Бюлетень УБТ. - 1995. - № 1. - С. 5) направило в Україну в 1992-1995 роках Об’єднане (всесвітнє) біблійне товариство. Задуми УБТ може проілюструвати вираз: “Ми зобов’язувалися забезпечити Св. Письмом кожну сім’ю протягом 10 років” (Бюлетень УБТ. - 1997. - № 5. - С. 3).
Щороку діє окрема благодійна програма публікації й розповсюдження книг для знедолених верств населення. У 2001-2005 роках це були “Можливості 21”, у рамках якої “надруковано понад 2.360.000 примірників різних видань. Половина всіх видань була призначена дитячій аудиторії. За нашими підрахунками, програма охопила 5% населення нашої країни” (Бюлетень УБТ. - 2005. - № 27. - С. 9). Наступні програми розраховувалися на річний термін: “Надія дітям-інвалідам” (2006), “Слово Боже - слабозорим і незрячим дітям” (2007), “Слово Боже в будинки для престарілих” (2008), “Послання надії” (для будинків престарілих; 2009), “Подаруємо надію” (для дітей на тривалому лікуванні; 2010), “Слово Боже для людей похилого віку” (2011), публікація Євангелія зі свідченнями футболістів - до Євро-2012.
2002 року УБТ запровадило святкування Дня Біблії як інформаційний привід для актуалізації та розповсюдження християнської літератури. Із 2003 року церкви відмічають це свято у всеукраїнському масштабі. Верховна Рада України “ухвалила Постанову щодо сприяння в організації та проведенні заходів, присвячених Дню Біблії в Україні” та проголосила 2004 рік роком Біблії. Одна з головних складових цих заходів - відвідини співробітниками УБТ й церковними симпатиками наукових, навчальних, лікувальних, силових, виправних закладів для дарування християнських видань. На сьогоднішній день УБТ розповсюдило понад 8,2 млн. видань Біблій, Нових завітів, частин Біблії та іншої літератури.
Переклади Біблії національними мовами - тяжке завоювання протестантської цивілізації. Двадцятирічна діяльність Українського біблійного товариства й здійснення перекладу Біблії сучасною українською літературною мовою виявляють складність і непередбачувані наслідки цієї титанічної праці. Церковні аналітики прагнуть забезпечити наступність конфесійних традицій біблійних перекладів. Прибічники модернізації біблійної мови сприймають наступні переклади як нагоду відкрити глибини Святого Письма для нової аудиторії та наново осмислити засади власної ортодоксії.
Література.
1. Olson G. What in the world is God doing? The essentials of global missions : an introductory guide / G. Olson. – Cedar Knolls, New Jersey : Global Gospel Publishers, 1998. – 376 pp.
2. Lindsell H. Missionary principles and practices / H. Lindsell. – Fleming H. Revell Company, 1955. – 384 pp.
3. By all means. Trends in world evangelism today. Compiled by Marvin Mardock. - Minneapolis, Minnesota : Bethany Fellowsip, Inc., 1969. - 174 pp.
4. Cook H. Missionary life and work. A discussion of principles and practices of missions / H. Cook. – Chicago : Moody Press, 1959. – 382 pp.
5. Nida E. Message and mission. The communication of the Christian faith / E. Nida. – Pasadena, California : William Carey Library, 1960. – 248 pp.
6. Пасегги М. Понимая Слово. Как переводчики-миссионеры помогают продвижению миссии Церкви / М. Пасегги // Адвентистский мир. - 2010. - Январь. - С. 16-19.
7. Фронощук М. Репертуар сучасних українських видавництв релігійної літератури (рукопис).
8. Никольская Т. Письмо читателя издателю / Т. Никольская // Мирт. - 2000. - № 3.
9. Неволин М. Третий этап христианского книгоиздания / М. Неволин // Мирт. – 2005. – № 4.
10. Подберезский И. Протестанты и другие : Религиозная публицистика / И. Подберезский. – СПб. : Мирт, 2000. – 392 с.
11. Христианство: англо-русский активный словарь / Ред. Михаил Волович. – К. : Ассоциация «Духовное возрождение», 2011. – 704 с.
12. Черенков М. Украинский и российский баптизм: общее и особенное / М. Черенков // Мирт. - 2009. - № 1.
13. Чернявский М. Говорит ли Бог по-русски? / М. Чернявский // Мирт. - 2007. - № 6.
14. Любащенко В. Істория протестантизму в Україні / В. Любащенко. – Львів : Видавнича спілка «Просвіта», 1995. – 350 с.
15. Патц А. Искренне ваш… / А. Патц. - Idar-Oberstein : Titel-Verlag, 2011. - 394 с.
16. Popov A. A literary approach to assessment of style in translation of biblical narrative. Case-study: Russian translations of Ruth / A. Popov. A dissertation submitted to the University of Wales in partial fulfillment of the requirements for the degree of Master of Theology in Biblical Studies. - Prague : IBTS, 2003. - 59 p.
17. Астафьев Н. Опыт истории Библии в России в связи с просвещением и нравами / Н. Астафьев. - СПб. : Тип. В. С. Балашева, 1892. - 231 с.
18. Ong W. Orality and literacy. The technologizing of the Word / W. Ong. - Routledge, 1982. - 179 pp.
19. Суворова О. Мы только стоим на берегу… / О. Суворова. - М. : Эксмо, 2012. - 304 с.
20. Бачинин В. Национальная идея для России. Выбор между византизмом, евангелизмом и секуляризмом. Исторические очерки политической теологии и культурной антропологии / В. Бачинин. - СПб. : Алетейя, 2005. - 366 с.
21. Алфеев И. Язык Учителя и жаргон кабака. Перевод Евангелия должен быть точным и благоговейным / И. Алфеев [Электронный документ] / Российское библейское общество. - Режим доступа : http://biblia.ru/reading/articles/show/?8&start=0.
22. Десницкий А. Новая русская Библия: сравнение двух Заветов / А. Десницкий [Электронный документ] / Богослов.ru. - Режим доступа : http://www.bogoslov.ru/text/1737359.html [6.06.11].
23. Десницкий А. Трудности перевода. Как относиться к новым переводам Библии? / А. Десницкий // Отрок.ua. - 2010. - № 4.
24. Наше понятное и непонятное христианство. Беседы о жизни и вере. - Торонто : TFM, 2012. - 288 с.