БАЛАКЛИЦЬКИЙ М.А. ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ АВТУРИ В ПРОТЕСТАНТСЬКОМУ КНИГОВИДАННІ УКРАЇНИ


БАЛАКЛИЦЬКИЙ М.А. ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ АВТУРИ В ПРОТЕСТАНТСЬКОМУ КНИГОВИДАННІ УКРАЇНИ


Рубрика: Журналистика, Религия

Библиографическая ссылка на статью:
// Гуманитарные научные исследования. 2013. № 2 [Электронный ресурс]. URL: http://human.snauka.ru/2013/02/2305 (дата обращения: 29.09.2017).

З огляду на космополітичну свідомість пізнього протестантизму й дефіцит позитивної співпраці пострадянських громад цих течій із державою та суспільством культивування національного авторства не усвідомлюється як важлива мета ні керівниками церков, ні очільниками більшості протестантських видавництв і ЗМІ. Це найперше пояснюється історично низьким інтелектуальним потенціалом пізньопротестантських громад на пострадянському просторі. Переваги місцевого варіанта цієї християнської течії - моральний консерватизм і традиції общинної взаємодопомоги, які західні релігієзнавці кличуть моральною економікою [1, 2], що за настання релігійної свободи вилилися в широку доброчинну роботу, - не сполучаються із помітними досягненнями у сфері освіти, богослов’я, науки, культури.

У громадах, що зберігають пам’ять про радянські роки, професіонали, особливо у сферах інтелектуальної творчості, нерідко сприймаються як загроза церкві - містичній організації, керованій “польовими командирами” - пророками “без дипломів”. “Ентузіастським етапом” розвитку релігійної організації С. Жук [1, с. 136] називає час, коли в ній переважають неофіти - віруючі в першому поколінні. Наразі такі громади помітно домінують в українському протестантизмі. Тому навіть коли харизматичні церкви і заохочують до найширшої реалізації здібностей своїх послідовників, зокрема в професійній сфері, у свідомості останніх переважають категоричні оцінки: або (їх) церква є зібранням святих, або вони є ошуканими жертвами, пастор - лицеміром і хто зна, чи є взагалі сенс у вірі в Бога. Світогляд неофітів заснований на гостроті каяття, постійному свідченні про колишні переступи й нове життя у вірі. Це контрастне, чорно-біле мислення радикального розриву з минулим, де в новому оточенні постають новий спосіб життя, нова етика, власне, нова особистість, незвичність учинків і реакцій якої породжує відомі версії “зомбування”, гіпнозу, наркотизації “адептів секти”. Категоричність і крихкість світогляду неофітів пояснюється і десятиліттями зовнішнього тиску на протестантські церкви й руйнуванням їх традицій успадкованої віри - головно через поділи громад і міграцію священицьких родин. На фоні неофітської більшості вихованці християнських сімей зі своїми сумнівами й цинічною обізнаністю у “зворотному боці” церковного життя нерідко виглядають “білими воронами”. У цьому випадку новонавернені відчуття своєї несхожості з ними можуть виражати у ходячій абревіатурі ДВР (дети верующих родителей). Для неофітів стан і свідомість ДВРів є кшталтом невиліковної хвороби, якої вони воліли б будь-що уникнути (хоча дослідження соціологів релігії [3] доводять марність таких сподівань).

На адресу художньої культури, зокрема белетристики, протестантські консерватори робили чимало різких закидів: штучна “новизна і художня форма не роблять честі нашим публікаціям” [4] тощо. Ряд учасників нашого опитування протестантських видавців висловлював стурбованість тим, що белетристи набувають популярності на ринку протестантської літератури.

Критики побоюються уподібнення Біблії “звичайним” книжкам, редукції біблійного тексту до людського складника. Схоже, романтичний образ самодостатнього митця, непідвладного людському суду, в їх свідомості відповідає релігійному візіонеру, а не письменнику чи художнику. Релігійні консерватори абстрагуються від розваги, гри й насолоди вимислом, резервуючи душевні сили для “релігійного театру” [1, с. 99] церковної обрядності та культивування переконаності в єдино правильній істині. У схожому становищі перебуває і академічне богослов’я з його множинністю версій, раціональними доказами та вимогою “надмірної” ерудиції.

Комунікаційним містком між протестантською субкультурою та сферами інтелектуальної творчості в найближчій перспективі бачиться публіцистика - письмовий вияв проповіді. Публіцистика є найбільш гнучкою та інклюзивною жанровою групою релігійної комунікації. Вона може включати і риторичну стихію усного спілкування, і філософський дискурс академічного мислення [5]. У публіцистичному стилі викладено популярні публікації з прикладного богослов’я, повчань (із сімейної та мотиваційної тематики), біографії видатних християн. Жанрова нерозчленованість книжкових публікацій, відсутність вироблених жанрових рамок у протестантському книговиданні України дозволяє розглядати релігійну публіцистику як чільний напрямок, що включає в себе основні жанрові різновиди творів.

Приклади цієї тенденції - дайджест “Христианская литературная газета” (Полтава, з 2003) і літературний журнал “Перед рассветом” (Маріуполь, з 1994). Вони ставлять за ціль популяризацію християнської літератури, релігійного читання. Це “порції книжок” у вигляді газети чи журналу.

Незважаючи на назву, їх шпальти наповнено не белетристикою, а релігійною публіцистикою: проповідями, біографіями, художнім викладом історичних подій, порадами психологів-християн. Журналістське видання постає аналогом літератури. Це черговий вияв циклічних процесів: у ХІХ столітті протестанти завозили на територію Російської імперії лише трактати й брошури й на початку ХХ століття створили власні журнали.

Із 2006 року “Перед рассветом” перетворився на альманах. Виходить раз на два роки обсягом 120 сторінок і слідує традиції “товстих” журналів. Із 2000 року його редактор О. Савченко почав щорічно випускати альманах “Город Марии”. В інтерв’ю авторові цих рядків редактор обох видань підкреслив, що “літературність” не відіграє для нього принципової ролі, а радше є засобом місіонерської комунікації. Публіцистичність об’єднує зміст цих видань - проповіді, свідчення, біографії, есхатологічний огляд, поезію, новели, шкіци, листи й розповіді читачів. За словами О. Савченка, альманахи покликано об’єднати творчих особистостей, зацікавлених нести своїм талантом загальнохристиянські цінності. Спільні публікації популяризують імена поетів і прозаїків, котрі цікавляться подібною тематикою, серед ширшої публіки.

Щоб підтримати письменника, слід надати йому можливість опублікувати свої твори. Редколегія одеського журналу Євроазіатської акредитаційної асоціації (ЄААА) “Богословские размышления” обирає надані рукописи [6] на конкурсній основі. Переможці конкурсу отримують гонорар у 300, 250 і 100 доларів відповідно. Нині триває інший проект ЄААА - конкурс “Біблійний коментар: сучасна євангельська перспектива”. Організатори рекрутують євангельських служителів зі Східної Європи для випуску однотомного російськомовного коментарю на всі книги Старого й Нового завітів. Проект передбачає два види авторства: академічне (носій богословської освіти) й активіст церковного служіння.

Навесні 2012 року відбувся Міжнародний міжконфесійний конкурс християнської поезії, організований київським інформагентством “AlfaPRESS”. Роботи конкурсантів склали збірник. Лауреати отримують диплом переможців, три примірники збірника й першочергове право на укладання контракту з християнськими видавництвами. На літо 2012 року намічено новий поетичний конкурс.

Дієвою підмогою для початкуючих письменників постає Інтернет. Він для перспективних авторів є підготовкою до виступів у друці. “Кількість читачів на популярних літературних сайтах співставна з накладами паперових публікацій. Отримати свого читача й порцію критики можна прямо в Інтернеті” [7, с. 34], тож можливості зворотного зв’язку підтримують релігійного мислителя, показують йому реакцію аудиторії.

Асоціація “Духовне відродження” з 2008 року веде програму “Національні євангельські автори”, яку речники Асоціації називають пріоритетним напрямком своєї видавничої діяльності. Переважно вони самі запрошують авторів, активних у церковній журналістиці, й пропонують видати роботи, раніше оприлюднені в електронних і друкованих ЗМІ. В основному це публіцистика щодо відносин церкви і суспільства, богослов’я та іноді наукові монографії.

Програма підтримки й розвитку християнських авторів Асоціації християнських видавців України (АХВУ) передбачає допомогу авторові в пошуку зацікавленого видавництва. Для цього видавництв-членів АХВУ оповіщають про подану автором формалізовану заявку про наявний / планований рукопис. Видавництво “Ездра” запустило сервіс для авторів, котрі бажають самостійно видати книгу за технологією “друк за вимогою”. Для цього авторові необхідно підготувати й зверстати рукопис і виготовити обкладинку. Представник видавництва візує та за необхідності коригує макет книги. Далі файл книги або безкоштовно розміщується в каталогах видавництва й Інтернет-книгарнях (“пасивна” дистрибуція), або за додаткову плату видавництво включає її до каталогів партнерських сервісів, каталогів “Книга - поштою” в Україні, Росії та США й прайс-листи оптових покупців (“активна” дистрибуція). У рамках маркетингових заходів християнського книговидання проходять регулярні презентації книжок і зустрічі з авторами, з приводу чого ЗМІ публікують інтерв’ю з чільними авторами.

Є прецеденти навчальних заходів для християнських письменників. На Міжнародному фестивалі християнської книги-2011 проходили майстер-класи письменників, чиї книги або є бестселерами (П. Янґ, автор роману “Хижа” (2007, 10 млн. копій у США на 2009 рік, перекладено більше ніж 40 мовами [8]), або стабільно продаються на міжконфесійному ринку. Це семінари “Пригоди бестселера” П. Янґа, “Художня література: розвага чи служіння” В. Імакаєва й “Мандрівники в часі: проблеми історичної белетристики” Д. Бейкера.

Спілка християнських письменників України (СХПУ, засновано 2007 року) поставила розвиток вітчизняної автури основною метою діяльності. Статут організації декларує такі завдання: 1) згуртувати тих, хто пише книги з християнської тематики; 2) об’єднати їх спільними стратегічними цілями з метою активного впливу на соціальні й духовні процеси в суспільстві; 3) “домагатися впливу християнських письменників на суспільство завдяки тому, що вони є культурним та інтелігентним прошарком суспільства, провідниками передових ідей, носіями істинних, біблійних моральних цінностей”. Спілка намагається виявляти таланти, займатися їх “розкруткою” через низку громадських заходів і створювати їх пабліситі шляхом рейтингування й нагородження лідерів. Це міжконфесійне утворення, створене й незмінно очолюване протестантським пастором К. Шаповаловим, на сьогодні налічує 15 обласних осередків і 83 члени. Організація налагоджує взаємини з діаспорою й заохочує вступ українців за кордоном до лав СХПУ. Голова Спілки заявляє, що заявки на вступ уже надійшли зі США, Канади, Німеччини та країн Прибалтики. СХПУ зорганізувала два Всеукраїнських міжконфесійних фестивалі християнської поезії (Київ, 29.04.07; Одеса, 21-22.05.10) і Всеукраїнський фестиваль християнської малої прози (Дніпропетровськ, 18-19.06.11), намічає провести Фестиваль християнської публіцистики (Одеса, 7-8.09.12).

На І з’їзді Спілки (смт. Східниця Львівської обл., 18-20.09.09) запропоновано увести систему звань і нагород, яку і запроваджено на II звітно-виборчій конференції (Київ, 12-13.03.12). СХПУ присвоює почесне звання “Заслужений діяч християнської літератури України”. Номінант повинен мати десятирічний стаж роботи у християнській літературі й бути автором не менше десяти виданих книжок обсягом не менше ста сторінок кожна загальним накладом не менше 30.000 примірників. Також Спілка може винагороджувати орденом “За заслуги в служінні” трьох ступенів (перший ступінь є найвищим), і медалями “За віру і вірність”, “За працю і служіння”, “За духовне відродження України” (остання має найвищу цінність).

СХПУ організовує й щорічне голосування в номінації “Людина року в українському християнстві”. Право голосу й формування списку кандидатів на звання мають голови українських християнських конфесій та союзів (голос оцінюється в 3 пункти), а також українські християнські видавництва (голос в 1 пункт). Лауреатами цього звання стали: 2007 року К. Ющенко, 2008 року тодішній президент України В. Ющенко, 2009 року архімандрит, настоятель Свято-Вознесенського монастиря УПЦ (МП) в Чернівецькій області М. Лонгін, 2010 року президент Міжнародного добродійного фонду “Отчий дім” Р. Корнійко. 2011 року на це звання було номіновано колишнього главу УГКЦ Л. Гузара, однак він відмовився від нагороди, не пояснюючи причин. Глава СХПУ озвучив своє невдоволення цією ситуацією та імовірність того, що Спілка призупинить голосування в цій номінації на 2-3 роки, поки ставлення номінантів до неї “стане серйознішим”. К. Шаповалов уважає, що “вітчизняні християнські діячі ще недостатньо розуміють значну роль цієї акції в об’єднанні українського християнства”.

Відтак, якщо журналістика впевнено переходить на національну автуру, з книжками ситуація досить відмінна. Оригінальних текстів у протестантських ЗМІ набагато більше, ніж неперекладних книжок. Даються взнаки історично зумовлена недовіра до освіти, громіздкість академічної роботи, дефіцит соціального місця для церковної інтелігенції, есхатологічна гарячка попередніх років, переважна орієнтація протестантської місії на маргінальні верстви населення, які тільки й зберігають відносно стабільний попит на проповідь “сектантів”.

Сучасна протестантська белетристика народжується із публіцистики. Журналістика породжує й просуває літературу.

Здійснюються перші кроки щодо розвитку церковної автури. Виробляються навички цивілізованої міжконфесійної взаємодії. Виникає інформаційне поле: майданчики для апробації своїх творів (в першу чергу Інтернет-ЗМІ), проводяться конкурси з релігійної белетристики. Окремі видавництва намагаються спеціалізуватися на відкритті місцевих імен. Спілка християнських письменників України не без труднощів позиціонує письменників і громадських діячів-християн у міжконфесійному та світському інформаційному просторі.

Література

1. Zhuk S. Russia’s lost Reformation. Peasants, millennialism, and radical sects in Southern Russia and Ukraine, 1830–1917. – Washington : Woodrow Wilson Center Press – Baltimore and London : The John Hopkins University Press, 2004. – 457 pp.

2. Wanner C. Communities of the converted: Ukrainians and global Evangelism. - Cornell University Press, 2007. - 305 pp.

3. Найт Дж. Адвентизм, институционализм и проблема секуляризации // Альфа и Омега. - 2011. - № 35. - С. 13-20.

4. Уайт Е. Издательское служение. - К. : Джерело життя, 2009. - 324 с.

5. Ленем Ч. Електронне слово: демократія, технологія та мистецтво. - К. : Ніка-Центр, 2005. - 376 с.

6. Как писать и оформлять богословские работы на русском, украинском и английском языках. - Одесса : ЕААА, 2008. - 280 с.

7. Лонд Л. Дэн Шорин: «Написать хороший рассказ просто…» // IN VICTORY. - 2007. - № 5. - С. 32-34.

8. Корженко С. Пол Янґ зобразив Бога 50-річною жінкою [Электронный документ] // Газета по-українськи. - Режим доступа : http://gazeta.ua/articles/culture-newspaper/_pol-yan-zobraziv-boga-5-richnoyu-zhinkoyu/379042 [15.04.11].



Все статьи автора «Maksym Balaklytskyi»


© Если вы обнаружили нарушение авторских или смежных прав, пожалуйста, незамедлительно сообщите нам об этом по электронной почте или через форму обратной связи.

Связь с автором (комментарии/рецензии к статье)

Оставить комментарий

Вы должны авторизоваться, чтобы оставить комментарий.

Если Вы еще не зарегистрированы на сайте, то Вам необходимо зарегистрироваться: