БАЛАКЛИЦЬКИЙ М.А. НОВИЙ ПОСІБНИК З ЦЕРКОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ УКРАЇНИ


БАЛАКЛИЦЬКИЙ М.А. НОВИЙ ПОСІБНИК З ЦЕРКОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ УКРАЇНИ


Рубрика: Журналистика, Религия

Библиографическая ссылка на статью:
// Гуманитарные научные исследования. 2012. № 12 [Электронный ресурс]. URL: http://human.snauka.ru/2012/12/2127 (дата обращения: 29.09.2017).

Рецензія на видання: Филипчук С. Релігія і Церква в ЗМІ : Практикум. Навчально-методичний посібник. - Рівне : ПП ДМ, 2012. - 136 с.

Авторка цього корисного посібника не боїться дискусійних питань і гострих кутів. Закликає релігійних журналістів виходити за межі штампів релігійного та світського ґатунку, бо штампи нищать журналістику, роблячи її пласкою та передбачуваною.

Крайність релігійних ЗМІ - подавати інформацію про релігійне життя надто складно, езотеричною мовою церкви. Крайність світських ЗМІ - подавати інформацію про релігійне життя надто “жовто” й примітивно, з позицій невіруючого неука. Із матеріалів посібника витікає пропозиція: повідомляти зрозуміло й динамічно про складне, глибоке, смисложиттєве.

Цивілізована людина має право на войовничу світськість, але не на войовниче невігластво. Любити релігійних людей журналіст не зобов’язаний; релігійні люди здійснили багато злочинів у минулому, коять їх і зараз. Проте медійник не має права ігнорувати релігійну складову суспільних процесів, тим паче в Україні - одній з найрелігійніших країн Європи. Велика частка українців твердить, що релігія відіграє відчутну роль у їхньому житті. Релігійні переконання породжують новини.

Усі принципові події української історії мають релігійний вимір або його українці намагаються відшукати (згадаймо суперечливі теології (єдності) Київської Русі, козацьких війн, Голодомору або Чорнобиля). Найславетніші й найганебніші події на українських землях пов’язані з релігійною історією народів, що їх замешкували. Українські терени завжди були полірелігійним і поліконфесійним простором.

У сучасну епоху, яку донедавна багато хто вважав добою необоротної секуляризації, тут функціюють три течії православ’я, які разом утворюють найбільшу кількість православних парафій на пострадянському просторі, й дві течії католицизму, найбільший баптистський союз у Європі й більшість протестантів пострадянського простору; волинські могили хасидських цадиків збирають прочан з усього світу, а кримські татари-мусульмани є найлояльнішою до української влади етно-релігійною групою Криму; громадяни України сповідують східні течії та неоязичництво, а віруваннями постійно збільшуваної кількості мігрантів неслов’янського походження академічні кола (ще?) помітно не цікавляться.

Більшість цих вірувань українці запозичили. Розповсюджені на її теренах громади релігійних організацій мають іноземні центри або як мінімум міцні зв’язки із закордонними одновірцями. Релігійна Україна - не “острів” на кшталт середньовічного Китаю, а перетин релігійних комунікацій.

Ігнорування релігійного виміру подій збіднює журналістику, не дозволяє їй побачити цікаві історії чи змушує невиправно перекручувати їх. Матеріаліст вразливіший до маніпуляцій та менш здатний до протистояння неприйнятному ставленню до себе. Повага до переконань Іншого - золота межа між зверхнім невіглаством і фанатичною нетерпимістю. Цивілізована релігійність - це уміння слідувати голосу власної совісті, не вдаючись до насильства. Усе це сигналізує про потребу покращувати релігійну журналістику.

Посібник Світлани Филипчук ще раз доводить, що релігія - невід’ємна, складна, чутлива, конфліктогенна й безкінечно цікава сфера, для журналістів зокрема.

Переваги цього посібника полягають у тому, що автор аналізує комунікацію всіх течій християнства, представлених в Україні, наводить показовий обсяг текстів для вивчення. В принципі, більшість конфесій представлено в посібнику пропорційно кількості їх послідовників на теренах України й суспільній вазі конкретних релігійних організацій. Зроблено спробу окреслити риси комунікації нехристиянських течій в Україні. Авторка справедливо поширює поняття медіа не тільки на ЗМІ (пресу, радіо, телебачення й інтернет-ЗМІ), а й включає туди кінематограф і рекламу. Навівши приклади кінострічок, які віддзеркалювали католицькі й православні переконання (99), годилося б додати й зняті / профінансовані протестантами фільми хоча б біблійного циклу, які, власне, усі 1990-і формували візуальні уявлення пострадянських українців про давню Палестину (ситуацію рятує показовий перелік у цікавому есе Дмитра Слижука (107-114). Сюди ж тичуться й кінострічки з релігійною тематикою юдаїзму (досить сказати, що євреї приписують собі сам винахід сінематографа) та індуїзму. Обидві релігії породжують потужну кіноіндустрію: Боллівуд випускає 200 фільмів на рік, англомовні кінотвори вестернізованих індійців завойовують міжнародну популярність і екранують ісламський світ також.

Мабуть, найбільша трудність при складанні хрестоматій з релігійних комунікацій - визначення меж дослідницького інтересу. Вивчаючи ці комунікації, вповні зауважуємо міру глобалізованості сучасного світу, роль ЗМІ як мостів, релігій як чинників, що долають відстані й політичні кордони. Дослідниця не пояснює, що в її розумінні а) є релігійним і б) що є українським. Намагання Світлани Филипчук спокійно описувати провідні релігійні течії уже заслуговує на похвалу. Однак наскільки ці явища є впливовими сьогодні? Чи достатньо обмежитися згадками про три течії християнства, юдаїзм та іслам? Чи вичерпують вони цю галузь? Що робити з магією, східними віруваннями, модернізовані, еклектичні форми яких мімікрують під “світське” медійне поле, невимушено стають компонентом “звичайного”, “нормального” способу життя? Для порівняння: наклад найкращого друкованого видання найчисельнішої української конфесії - УПЦ МП - “Отрок.ua” становить 10.000 примірників (часопис виходить з 2003 року), а матового жіночого журналу “Sensa” (створено 2007 року в Хорватії, з 2008 року виходить у Сербії, з 2010 року - в Німеччині, Україні та Словенії), що пропонує сполучати кар’єризм і споживацтво бізнес-леді із розмито сформульованими цінностями New Age - 53.000 (і, як показує динаміка ринку жіночих журналів, це далеко не край). Обсяг першого 64 сторінки, з яких 8 зайнято ілюстраціями на шпальту, а третина матеріалів є передруками з книжок, обсяг другого - 124 сторінки.

Із поняттям “релігія” ситуація все-таки краща. А от межі “українського” в посібнику є невиправдано мерехтливими. Скажімо, як пояснити наявність у не найтовстішому виданні оприлюднену офіційним порталом РПЦ Патриархия.ру замітку про рядову заяву патріарха Кирила (107)? Згаданий авторкою протестантський журнал “Решение” (67) виходить у Москві, тощо. Тож дивно виглядають слова: “українські протестанти перебувають у процесі творення власних соціальних концепцій, які були б автономними від західних запозичень” (26). Натомість посібник демонструє, наскільки складно цю автономію добачити будь-де, а в глобалізованому середовищі протестантів - і поготів.

Авторка не розшифровує неодноразово вжите поняття “релігійні міфи” (56 та ін., всюди в лапках). Що то за міфи? Якщо в лапках, значить, їх не існує? Якщо є (а у сучасному світі за віру помирають і вбивають так само несамовито, як і тисячоліття тому), чому в лапках?

Світлані Филипчук удалося показати конфліктні взаємини релігійного та медійного світів. Процитую включені до книжки слова Людмили Филипович: “релігія, церква, віра - це трохи інший світ, якщо не сказати, принципово інший світ, в якому живе переважна більшість журналістів” (100). Тут важить складність, інтелектуальна наснаженість релігійної сфери як такої, її багатошаровість, розмаїття проявів від вершин людського духу до найгидотніших підлостей і фанатизму. Конкурентність релігії до інформаційної сфери полягає й у відмінному ціннісному, ідейному наборі цих галузей діяльності. У релігійній тематиці у світських медіа стикаються гуманізм (чи, може, соціальний дарвінізм?) і теїзм, старезна традиція й миттєвість. Повторюють, що журналістів і вірян об’єднує пошук істини. Але Істину питомо релігійні особи відшукують, що служити їй. ЗМІ професійно, засадничо відшукують те, що приверне увагу, здійснюватиме вплив на інших, власне, продаватиметься. Питомо релігійна сфера має не так багато спільного з ринковим мисленням, і сучасний перехід “власне релігійних” громад у стан субкультур доводить це. Церква не асоціюється із розвагою, а ЗМІ дедалі більше повчають - розважаючи, тощо.

Підбір текстів репрезентативний. Сподіваюся, що попит з боку релігійних журналістів України дозволить збільшити наклад цього важливого посібника хоча б у кілька разів. Хотілося б уключення до посібника твору котрогось з основних авторів “Отрока.ua” - в першу чергу, відомого своїми радикальними заявами протоієрея Андрія Ткачова, який із серпня 2012 року веде авторську колонку в найтиражнішій українській газеті “Сегодня”. Він би вигідно відтінив потужну інтелектуальну підготовку (греко-)католицьких аналітиків, що становлять окрасу посібника - Тараса Антошевського, Миколу Мишовського, Романа Попа, Дмитра Слижука, а також ватиканські документи із соціальної комунікації. Жодна інша церква й близько не підібралася за рівнем мислення, увагою до цієї тематики, широтою охоплення аспектів дотичних явищ до РКЦ. У нечисленній ланці експертів релігійної комунікації варто б згадати й Віктора Єленського (а далі “проситься” Вікторія Любащенко…). Словом, цей посібник не ставить не те що останньої крапки - він претендує хіба що на першу. Крапку, без сумніву, потрібну.

Відтак, у дальших роботах: 1) варто розглянути конфесійні експерименти в галузі журналістської освіти. Тим паче що Український католицький університет - релігійний аналог Києво-Могилянки - купчить цікавий досвід і першокласні контакти. 2) Якщо логічно розширити ЗМІ до релігійних медіа, а журналістику - до соціальної комунікації, варто поговорити про релігійний компонент соціальних мереж, ПЗ для мобільних пристроїв, а також про видавничу справу церков і релігійних організацій.



Все статьи автора «Maksym Balaklytskyi»


© Если вы обнаружили нарушение авторских или смежных прав, пожалуйста, незамедлительно сообщите нам об этом по электронной почте или через форму обратной связи.

Связь с автором (комментарии/рецензии к статье)

Оставить комментарий

Вы должны авторизоваться, чтобы оставить комментарий.

Если Вы еще не зарегистрированы на сайте, то Вам необходимо зарегистрироваться: