Аналіз останніх досліджень. Проблема вивчення та вдосконалення стратегій діяльності психолога-практика в сучасному, швидкоплинному розвитку суспільства з кожним роком отримує все більше розповсюдження та широко досліджуються науковцями-психологами. Так, вищевказану проблематику можна розглядати за теоретичними напрямами. Класичний психоаналіз З.Фрейда, індивідуальна психологія А.Адлера; его-психологія А.Фрейд, неофрейдизм К. Хорні, Е.Фромм. Екзистенціцно-гуманістичний  напрям розширення просторів буття за допомогою основного методу: самоусвідомлення та особистісного зросту Г.Олпорт, А Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл. Поведінковий: нейролінгвістичне програмування (НЛП) Р.Бендлера та Д.Гріндера. Серед сучасних науковців-дослідників В. Моляко, В.Мерлін, Ю. Гулько, В. Панок, І. Цушко, Г. Ковальов тощо.

Мета статті проаналізувати стратегії діяльності психолога-практика щодо надання психологічної допомоги особистості.

Виклад основного матеріалу.  Стратегія – це цільове програмування ситуації [10, с. 25]. Проте цілі, на нашу думку, не можуть бути сталими, вони постійно регулюються, оновлюються, переглядаються особистістю, вибираються з огляду на час, потреби, обставини та запити клієнта. Поняття „стратегія” бере своє начало з військової термінології. В перекладі з грецького воно позначає найважливішу частину воєнного мистецтва, що містить теорію і практику ведення війни, воєнних кампаній і великих бойових операцій, а також – мистецтво керівництва суспільною, політичною боротьбою. На сьогодні це поняття досить органічно ввійшло в науковий простір сучасних наук, і психології, зокрема. При формуванні особистісних стратегій діяльності психолога-практика важливу роль відіграють професійні структури [9, С.9-24]. Система значень організовується в професійні «еталони», «стереотипи», «прототипи», що утворюють категоріальну сітку, крізь призму якої суб‘єкт приймає значущість ситуації, її ознак для своєї діяльності. Стратегія діяльності ж, як зазначає В. С. Мерлін, – це цілеспрямоване формування індивідуального стилю, який обумовлюється психофізіологічними та особистісними факторами, тобто визначається системою особистісних властивостей. Взагалі, в загальноприйнятому розумінні, стратегію можна розглядати як формалізоване, ясне і повне уявлення про цілі діяльності, етапи і способи досягнення кінцевого результату, а також необхідних для цього ресурсів.

Особистісні стратегії діяльності формують особистісний стиль професійної діяльності психолога [7, с.166-167], який, відповідно, в подальшому буде використовуватися спеціалістом у наданні психологічної допомоги. Особистісна стратегія діяльності психолога – це певна організація професійної діяльності психолога-практика. Кожній людині властива своя стратегія світобачення і своя стратегія бачення професійної діяльності. Індивід привласнює загальну картину професійної діяльності і трансформує її в свій індивідуальний образ світу. Тобто, особистісна стратегія діяльності сприяє перетворенню випадкових професійних дій в системні, що різко підвищує ефективність  вчинків, які передбачаються, оскільки «майбутнє відкривається тому, хто в змозі вибудувати до нього дорогу» [10, с. 9]. Особистісна стратегія є наближеною до поняття „самовизначення” і тому вибір сфери спеціалізації в професійній діяльності та напрямок самореалізації,  безперечно, тісно пов’язані з проблемою наявності в свідомості молодої людини певної стратегії, яка підпорядковує собі всі основні цілі та життєві задуми. Багато авторів застосовують термін „стратегія” у підході до розуміння шляху особистісної самореалізації (включаючи індивідуальні способи та методи діяльності, власний стиль, образ життя, життєвий темп і т.д.).  У межах психології діяльності вислів „операційний план реалізації діяльності” теж, на нашу думку, означає особистісну стратегію діяльності. Отже, якщо розглядати діяльність психолога-практика в  процесі надання психологічної допомоги, то, на нашу думку, слід зосередити свою увагу на основних її видах. Психологічна допомога може включати в себе: психодіагностику, психологічну корекцію, психологічне консультування і психотерапію. Це різні рівні психологічної допомоги, але працюючи у будь-якому з вищеперерахованих напрямків психологічної допомоги психолог-практик будує та використовує певні особистісні стратегії надання допомоги.

Відповідно до основних напрямків роботи, можна виділити стратегії професійної діяльності практичного психолога [2,  с. 154-155]. У психодіагностиці має доцільність існування психодіагностична стратегія, яку можна розглядати як побудову шляхів пошуку для збору необхідної інформації про людину, чи групу людей, методи виявлення та вивчення індивідуально-психологічних, індивідуально-фізіологічних властивостей  та рис особистості. Психокорекційна стратегія – стратегія цілеспрямованого впливу на ті чи інші сфери психіки клієнта, зорієнтовані на приведення у відповідність її показників до вікової або іншої норми. Тобто, психоконсультативна стратегія – стратегія забезпечення людиною необхідною психічною інформацією і створення умов в результаті спілкування з психологом для подолання життєвих труднощів і продуктивного існування в конкретних обставинах.

Якщо говорити про стратегію як підхід у консультативному процесі, то важливим є не пошук і не застосування відповідної стратегії, а економічне використовування ресурсів: своєчасна відмова від відомої, успішної стратегії в новій ситуації, якщо вона не обіцяє успіху, і обдумування нових ефективних стратегій. Залежно від таких якостей, як невизначеність, орієнтованість на мету і узагальненість виділяють різні стратегії психологічного консультування [5, с. 71]. Стратегії психологічного консультування, які характеризують невизначеність класифікуються на евристичні та алгоритмічні: алгоритм – це чітке правило, яке при коректному застосуванні веде до вирішення проблеми. Евристичні стратегії, навпаки, ведуть до бажаного результату з певною часткою вірогідності, як, наприклад, підхід шляхом спроб і помилок [5,  с. 74].

Психоконсультативні стратегії діяльності психолога-практика у процесі надання психологічної допомоги можна диференціювати по використанню основних прийомів слухання. Сюди відносяться рефлективна стратегія, суть якої відображається  у вмінні консультанта давати зворотній зв’язок у процесі консультування та не рефлексивна, яка полягає у вмінні мовчати під час консультативної бесіди. У класифікації за кількістю клієнтів стратегії можна поділити на групові та індивідуальної роботи. По просторовій орієнтації можна виділити  стратегії контактного консультування, що передбачають безпосереднє спілкування з клієнтом та дискантного консультування, як, наприклад, психологічна бесіда через телефон, листи, Інтернет.

Стратегічне планування консультативного процесу можна здійснювати за допомогою моделювання „дерева мети”, суть якого полягає в розділенні психологічних завдань за певними сферами (соціально-психологічною, професійною, сімейною і т. п.). Виходячи з цілей відповідних сфер, розробляються заходи, що забезпечують їх досягнення  [6,  с. 68-73].

Психотерапевтична стратегія – це стратегія надання допомоги клієнту в продуктивних змінах особистості у випадках серйозних психологічних проблем, які не є проявами психічних захворювань. У психотерапевтичній стратегії домінантою виступає особистісно-орієнтований підхід у диференціації психотерапевтичної допомоги за такими теоретичними напрямами як психодинамічний, екзистенційно-гуманістичний та поведінковий. Так, наприклад, психодинамічна стратегія психотерапевтичної діяльності – допомога в усвідомленні клієнтом внутрішнього конфлікту за допомогою основного методу інтерпретації. Результатом психодинамічної діяльності є отримання нових знань про проходження внутрішньо особистісного конфлікту шляхом інсайту. Стратегія включає у себе наступні різновиди психоаналітичного підходу: класичний психоаналіз З.Фрейда, індивідуальна психологія А.Адлера; его-психологія А.Фрейд, Г.Хартмана, Д.Клейн (розглядає его як творчу адаптивну силу); неофрейдизм К. Хорні, Е.Фромм, Г.Саллівен (розглядає роль соціального середовища в формуванні особистості); теоретики об‘єктивних стосунків М.Клейн, О.Кернберг, Г.Кохут.

Екзистенційно-гуманістична стратегія психотерапевтичної діяльності – інтеграція адекватного цілісного «Я» і розширення просторів буття за допомогою основного методу: самоусвідомлення та особистісного зросту (Г.Олпорт, А Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл). Стратегія включає у себе наступні різновиди екзистенційно-гуманістичного підходу: клієнт-центрована психотерапія, гештальттерапія, логотерапія, психодрама, екзистенціальна терапія, дзен-психотерапію.

Поведінкова стратегія психотерапевтичної діяльності – навчання новим способам адаптивної поведінки. Стратегія включає у себе наступні різновиди поведінкового підходу: нейролінгвістичне програмування (НЛП) Р. Бендлера та Д.Гріндера.

В.О. Моляко зазначає, що у випадку професійної творчої діяльності процес пошуку організується і реалізується шляхом такого регулятора як стратегія, і вся реальна динаміка і структура цього процесу визначається тим, як і яка саме стратегія реалізується суб’єктом, розв’язуючим завдання [3, с.7-53]. Незалежно від того, в якому стратегічному напрямі психологічної допомоги працює психолог-практик, він може, при цьому, використовувати такі основні типи творчих стратегій діяльності, з метою ефективності взаємодії, як: науково-логічна, техніко-конструктивна, образно-художня, вербально-поетична, музично-рухова, практико-технологічна, ситуативна (спонтанна та поміркована) стратегії діяльності [8, с.223].

Висновки. Таким чином два вищезазначених спрямування (за видами надання психологічної допомоги та за типами творчої діяльності особистості) виступають основою видів діяльності психолога-практика, щодо конструктивності та ефективності роботи в цілому. А їх диференціація спрямовує на інтеграцію видів психологічної допомоги та створення особистісної стратегії психолога-практика. Це, в свою чергу, дозволить психологу спеціалісту спроектувати власну особистіно-акмеологічну  (ідеальну) модель надання психологічної допомоги.

Проблема социально-психологического влияния в современной психологической науке занимает одно из центральных позиций. Значимость этой проблемы определяется прежде всего потребностями практики. Социально-психологическое влияние является бесспорным атрибутом процесса совместной деятельности людей, управления, воспитания, обучения, психоконсультивной, психотерапевтической, психокоррекционной практики и других сфер жизнедеятельности личности[2; 5].

Е.Волков называет применение массированного количества структурированной информации и обеспечение достаточно большого количества времени, в течении которого информацию предъявляют объекту влияния «информационно-коммуникативным марафоном». Автор сравнивает эту широкомасштабную технологию эффективного социально-психологического влияния с методом «погружения» в педагогике, предполагающий длительное сосредоточенное обучение какой-то одной дисциплине[1].

На наш взгляд, хорошо спланированное и продуманное использование этой технологии может действовать на общество как ударная волна при взрыве ядерной бомбы. Просто эффект влияния замедленный и незаметный, но результативность та же. Е.Волков называет информационно-коммуникативный марафон техникой[1], но если рассматривать ИКМ с той позиции, что его могут дополнять и быть его структурным элементом все существующие техники и процедуры социально-психологического влияния, описанные в современной научной литературе (Э.Аронсон, Е.Доценко. М.Душкина, Т.Кабаченко, Г.Ковалёв, Э.Пратканис и др.), то эта техника может генерироваться в прогрессивную широкомасштабную технологию (хотя автор ИКМ указывает, что «техника ИКМ, особенно дополненная поведенческими техниками, способна приводить к быстрым и весьма радикальным изменениям сознания и поведения индивида, не только, к сожалению, позитивным, но и негативным»[1]).

Масштабность использования ИКМ может достигать планетарного уровня, всё зависит от возможностей использования массы и времени убеждения. Эта технология может быть завершающим и обобщающим элементом интегративного использования технологических средств социально-психологического влияния с определённой целью на психику человека и общества в целом.

Технологии типа информационно-коммуникативного марафона имеют очень древние корни. Примеры его существования мы можем найти в разные периоды становления общества. С помощью анализа исторических фактов, мы можем увидеть разные структуры построения системы ИКМ (в зависимости от цели, масштабов, этнической культуры и др.). Среди них мы встречаем деструктивные структуры, в большинстве случаев, они являются результатом спланированного манипулирования информацией, ведущего к информационной перезагрузке, то есть, личность подвергается массовой атаке радикальными и философскими идеями нового веянья (коммунистическая, националистическая, религиозные деструктивные культы и др.). Дело в том, что с помощью информационных технологий современности можно достичь пилотажных результатов во внедрении разных систем ИКМ, основанных на структуре интегративно-манипулятивных технологий. Представьте себе, что контроль хотя б над 30% всех информационных систем мира из современными технологическими структурами социально-психологического влияния попал в руки человека с больной психикой. Это как минимум может привести к третьей мировой войне.

По мнению Г.Грачёва и И.Мельника, реформирование общества и переход к рыночным отношениям резко активизировали информационно-коммуникативные процессы, осуществляемые опосредованно через средства массовой коммуникации и непосредственно в межличностном и личностно-групповом взаимодействии. Это стимулировало широкую распространенность и интенсивное применение манипулятивных приемов и технологий воздействия на людей. Использование в информационно-коммуникативных процессах манипулятивного воздействия на различные категории общества современного мира достигло таких масштабов, что может представлять угрозу информационно-психологической безопасности личности и общества в целом. По мнению исследователей, современный этап развития не только не снизил, а усилил тенденцию к использованию новейших технологий информационного воздействия манипулятивного характера на психику людей. Широкомасштабное применение манипулятивного воздействия в коммуникационных процессах дезориентирует социально активную часть населения, вызывает психоэмоциональную и социальную напряженность, что не позволяет людям адекватно воспринимать социально-экономическую и общественно-политическую ситуацию, деятельность высших органов государственной власти. Это в свою очередь усиливает дестабилизацию ситуации в областях социально-психологического влияния и затрудняет реформирование общества[2].

В анализе деструктивных вариаций структур ИКМ как и систем социально-психологического влияния вообще можно использовать современные схемы исследования аргументаций (Г.Грачёв, Е.Волков, Б.Литтс и др.) и фундаментальный анализ качеств мышления (Е.Волков, А.Кочерга, Т.Ноэль-Цигульская, Н.Сорина и др.) [5]. Для того, чтоб избежать катастрофы от негативного социально-психологического влияния и деструктивных структур ИКМ надо создавать технологические системы психологической защиты общества. Информационно-технологический прогресс развивается очень быстрыми темпами. Человечество очень быстро к нему привыкает и не всегда в состоянии проанализировать его положительные и отрицательные стороны. Ситуация на современном этапе становления общества требует усиления исследований научными социально-психологическими институтами этого вопроса на более глубинном и радикальном уровне. Одним из доступных способов распознавания деструктивного социально-психологического влияния и созданных на его основе технологий ИКМ развивать критическое и творческое  мышление (Е.Волков, Б.Литтс,  А.Панасюк, И.Пономарёв, Н.Сорина, Н.Юлина и др.)  человечества. То есть, личность должна сосредотачивать своё внимание на получении таких умений, с целью направленности на развитие акмеологического уровня критического творческого мышления как: оценивать события (утверждение, поступки, факты и т.п.); делать осознанный выбор; аргументировать; формулировать уместные вопросы; различать факты от мнений; находить новые решения, определять критерии для анализа; находить доказательства в поддержку предположений строить логические связи.

Литература:

1. Волков Е. Масса и время в убеждении (пятая и шестая стратагемы, 45-я техника) / Аронсон Э., Пратканис Э.Р. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление / Э.Аронсон, Э.Р.Пратканис. – . – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 384 с.
2. Грачёв Г., Мельник И. Манипулирование личностью / http://philosophy.ru/iphras/library/manipul.html#_edn8
3. Кочерга О.В. Взаємозв’язок мислення, почуттів та уяви у розвитку критичності людини / Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.01 / О.В. Кочерга; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. — К., 2003. — 16 с.
4. Ноэль-Цигульская Т.Ф. О критическом мышлении. 2000 [Электрон. ресурс]. – Режим доступа: //http: //zhurnal. lib.ru/c/ cigulxskaja_t_f/criticalthink.shtml
5. Чаплак Я.В., Чаплак М.В., Резник В.Д. Критический анализ аргументаций как средство защиты от деструктивного социально-психологического влияния / http://yanchaplak.com/ru/sotsyalno-psykholohycheskoe-vlyianye/50-krytycheskyi-analyz-arhumentatsyi