По собі О. Теліга залишила невелику творчу спадщину. Таким чином, існує хибна думка, що все, що можна було вивчити, проаналізувати та дослідити, вже зроблено. Але коли ми говоримо про таких постатей в літературі, як Т. Шевченко, М. Коцюбинський, В.Винниченко, Л. Українка, О. Ольжич та О. Теліга зокрема, то в жодному разі не можна говорити про вичерпність їхніх творів. Адже кожного разу при перечитуванні нам відкриваються нові образи, символи, тропи.
Аналізуючи поезії О. Теліги враз кидаються постійні образи, які використовує авторка, але вже в іншій інтерпретації. Саме нове потрактування образної системи у поезіях О. Теліги і є предметом нашого дослідження в межах цієї статті.
У своїх поезіях авторка використовує незвичайні образи у змалюванні ніжних почуттів, наприклад у поезії «Літо» за допомогою образів свічі і колосся їй вдається домогтися змалювання ніжного почуття любові: «І тремтить схвильоване колосся, // Прихилившись до мого плеча» [12, -с.29]. У поезії «Моя душа й по темнім трунку» жінка постає мудрою наставницею чоловіка, і образ скриньки у поезії є символічним: «Скринька без дна» [12, - с. 30] символізує «великий жіночий досвід» [10, - с. 225], а «без ключа» [12,-с 30] – «щедру душу цієї жінки» [10, - с. 225]
У поезії «Сьогодні кожен крок хотів би бути вальсом» жінка постає звабливою і водночас сильною. Образ сміху тут набуває зовсім іншого, неприродного звучання – це божевільний сміх «ось він стрільне в юрбу, мов золотий шаман!» [12, -с. 36]. Сміх постає проривом, свободою дій у творчості і в житті. У поезії «Сонний день» авторка протиставляє повну бездіяльність, суцільний спокій «Легко жить великих хотінь» [12, -с. 36] радості життя, дзвінкому пориву, великим пориванням ліричної героїні: «сну нема! Ми б летіли в гори, В височінь, аж на сонячний шпиль» [12, -с. 36]. Олена Теліга у своїх поезіях намагається розбудити вічний сон людей-пристосуванців: «Все чекаю на гарячий подих…// Щоб застиглі і покірні води // Забурлили водоспадом» [12, -с. 36]. Можна припустити, що це поезія-звертання до панівної еліти, яка повинна забурлити водоспадом і розбудити, розворушити інших людей, які вже змирились із своїм тихим і безплідним життям.
У творчості Олени Теліги є ще й інші численні символи: дзвін, що кличе й збуджує; сурма, птах — втілення волі; полин, отрута — втілення гіркоти; каміння, окови, ґрати, тінь і світло, шлях, оранка й сівба.
Ці символи подаються кожного разу в конкретному застосуванні. Вони сполучаються з образами, які видаються ще конкретнішими на тлі загальних.
Це тонкі, рухливі пальці поетки; деталі літнього пейзажу в поезії «Літо». І цього вже немає у провінційній альбомщині. І з цим пов’язана дальша особливість поезії Олени Теліги, яку можна назвати тверезістю поетичного мислення. Вона виявляється як і в загальній поставі тем, так і в деталях.
У філософській ліриці О. Теліги («Неповторне свято», «Напередодні», «Махнуть рукою! Розіллять вино!», «Відповідь», «Лист», «Моя душа й по темнім струнку», «Мужчинам», «Сучасникам»). Розкриття основних тем досягається за допомогою образів вогню: «Я йду на клич задимлених вогнів» [12, - с. 50], «знов зустріти сірий розсвіт вогнем отрути» [12, - с. 41] у значенні запалу, величезної сили, поштовху, збудження; вина: «Знов зустрічати сірий розсвіт // Вогнем отрути чи вина», «Розіллять вино!» [12, - с. 40] у значенні захмеленості, екстази, забуття; жита: «достигне жито» [12, - с. 51].у значенні зрілості, досягання певної межі; меду: «Душа дозріє, сповниться відразу // Подвійним смаком меду…» [12, - с. 45] у значенні радості, здійснення задумів; полину: «Де очі інших, очі ворогів // Не домішали яду, чи полину» [12, - с. 48] у значенні гіркоти, болю, образи; серця п’яного: у значенні сп’яніння, екстази; сміху: «То сміх мій рветься джерелом на волю!», «той сміх, як переможну силу» [12, - с. 43] у значенні волі, свободи, незалежності, сили духу; граду: «Моя душа…біжить під вітер і під град» [12, - с. 50] у значенні опору, протидії; вітру: «Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив» [12, - с. 35 ] у значенні опору; сонця: «Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив» [12, - с. 54] у значенні благословення; теплого квітня: «І йти…в теплі квітні» [12, - с. 55] у значенні початку, розквіту, здійснення задумів; криниці: «У нас душа – криниця, З якої ви п’єте…» [12, - с. 36] у значенні джерела любові і сили; дарів Господніх: «Чергують ночі – чорні і ясні…від блиску спогадів і снів, усіх урядів і дарів Господніх» [12, - с. 38] у значенні Божої благодаті; лампади: «палить лампаду в чорну ніч» [12, - с. 39] у значенні просвітку, сонця, шляху.
Як бачимо, філософська лірика Олени Теліги переповнена такими незвичайними образами, як: криниця, лампада, дари Господні з несподіваною інтерпретацією, якою не послугується альбомна поезія; також авторка звертається до стихій: вітру і сонця.
У громадянській ліриці розкриття основних тем досягається за допомогою образів вогню: «Божевільних думок від вогню не хоронить» [12, - с. 42], «на рідному краю – зловіщі вогні» [12, - с. 54], у значенні небезпеки, біди; вина «день ллється з неба вином гарячим» [12, - с. 55] у значенні повноти і руху життя; танку: «і в життя, як в безжурний танок» [12, - с. 56] у значенні повноти, швидкоплинності життя; вітру: «тільки вітер нас буде бить»; «якогось вітру, сміху чи злоби!» [12, - с. 53] у значенні опору; сонного дня: «Сонний день всі думки придушив» [12, - с. 59] у значенні пасивного сприймання життя, бездіяльності; хмар: «…думки піднялись аж до хмар!» [12, - с. 32] у значенні високості, осягнення, довершення; моря: «всю пекучу змору захлисне і напоїть море» [12, - с. 33] у значенні неосяжності, безкінечності, і джерела забуття; хмелю: «Чорне море, мов хміль» [12, - с. 22] у значенні плавних рухів, яке частини великого і безкінечного, що вбирає в себе, захищає.
У інтимній ліриці розкриття основних тем досягається за допомогою образів вогню: «В чужих очах вогонь», «згоряють у вогні великому Всі закони…» [12, - с. 27] у значенні активності, яскравості; вина: «через край вино», «вином моїм рубіновим Затопити дорожню втому» [12, - с. 32] у значенні повноти життя, захмеленості; квіту: «Це через край вино, в повітря квіт дерев» [12, - с. 22] у значенні цвітіння, свободи, наповненості життя; полину: «І срібло свого полину Мені поклади до ніг» [12, - с. 33] у значенні болю, образи; криниці: «О світла ніжність, твоя криниця» [12, - с. 28] у значенні джерела ніжності; птаха: «…розкуте серце Співало, як вільний птах» [12, - с. 21] у значенні свободи, незалежності; цілунку у значенні: такого, що надає сили; золотої лампади у значенні вічності.
Як бачимо, деякі образи навіть повторюються в поезіях інтимного, громадянського чи філософського звучання, але вони кожного разу в іншій поезії в інших інтерпретаціях, постають по-новому, набувають іншого звучання.
У статті «Книжка – духовна зброя» О. Теліга наголошувала на тому, що слово має стати близько коло зброї, воно повинно «і з нею бути і для неї!» і разом з тим поетка застерігала, що з словом поводитись треба обережно.
Юрій Клен у своїй статті «Ще раз про сіре, жовте і про Вісникову квадригу» заважував: «Тихої злагоди і бурхливої радости сповнені вірші Олени Теліги, що хоче сполучити ніжність з суворим заповітом шляхетної посвяти…Коли жінка сповнена великою свідомістю лицарського служіння, якому заприсягся чоловік… перед нею грізна вимога самозречення [5, - с. 42]. «Та там, де треба, я тверда й сувора»… поетика Теліги далека від… еротики, яку… подибуєш у творах жіночих» [5, с.-42].
Мовиться про особливий тип світогляду, де героїзм проголошується найвищою чеснотою, визначальним орієнтиром життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визволення рідного краю. Таким духом переймалася тогочасна українська емігрантська література, важко переживаючи наслідки визвольних змагань 1917-1921 років, наполегливо шукаючи сподіваного відновлення історичної справедливості. Україну може врятувати новий тип українця, що вміє жити, творити і вмирати для своєї нації, – наголошувала Олена Теліга публіцистичних статтях, зокрема у доповіді «Партачі життя» [12, - с. 147].
Дослідник Юрій Шерех писав про традиції альбомної поезії у ліриці О. Теліги, що послужило рушійною силою для визначення гіпотези Віри Агеєвої про недосяжність, «заказаність» [1, - с. 246] щастя ліричної героїні, що призводить до жорстоких рамок самообмеження: «росте в тісних обіймах рамки закритої душі і рамку цю дере» [1, - с. 246]. Поезія О. Теліги дійсно виростає з альбомної поезії, але важливо не те, де поет узяв що-небудь, як те, що він з того зробив. Альбомна поезія була цілком законним жанром в епоху класицизму і романтизму. О. Теліга вдалася до альбомної поезії не через провінціальність. Альбомна поезія була джерелом її творчості тому, що якраз вона давала достатні запаси алегорії і перифраз. Альбомну поезію можна було визволити з вузьких меж провінційного флірту й щоденності. І саме це стало поетичною місією О. Теліги. Вона використала своє джерело зовсім по-новому і на його перетворенні виробила власний голос в українській поезії. Альбомна поезія заснована на низці традиційних символів-алегорій. Альбоми асоціюються з парою голубків, серцем, що пробите стрілою чи паланням серця. З часом ці образи ставали шаблонними. Олена Теліга відновила їх права у «високій» поезії. Поезія її побудована на подібних традиційних символах, але вони несуть у собі дещо інше, незвичайне значення. Особливо часто зустрічаються образи вогню й води (моря, ставка, джерела тощо): «Заметемо вогнем любови межі, перейдемо у брід бурхливі води»; «Стільки уст палило і тягло мене вогнем спокус»; «Холодна сила придушила тепле джерело»; «Пристрастей рвучкі потоки її не змиють у годину бурну»; «Крізь вогонь межі минулі дні вертаються»; «Мені здається, мов повінна ріка, моє лице»; «У нас душа криниця, з якої ви п’єте» [12, - с. 14-57].
Звичайно, ми не претендуємо на всеосяжний аналіз творчості О.Теліги, бо, як ми вже зазначали на початку нашої статті, шедевральні твори літератури будуть відкриватись знову і знову на рівні проблематики, образності, символіки. Ми спробували лише частково розкрити певні образи-символи у поезіях авторки, які відрізняють творчість О. Теліги від «альбомної поезії» і цим самим творять індивідуальну манеру письма письменниці та самобутність її творів.

1. Агєєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: [монографія] / Віра Агеєва. – К.: Факт, 2003. – С.245-254.
2. Бойко Ю. Душа на сторожі / Олена Теліга. – Детройт; Нью-Йорк; Париж, 1977. – 421с.
3. Донцов Д. Поетка вогняних меж О. Теліга / Дмитро Донцов. – Торонто Homin Ukrainy, – 1953. – 95с.
4. Донцов Д. Націоналізм / Дмитро Донцов. – Лондон; Торонто, 1966. – 290с.
5. Жданович О. На зов Києва (Олена Теліга) / Олег Жданович, – Вінніпег, Культура й освіта, 1947. – 83с.
6. Жулинський М. Олег Ольжич і Олена Теліга. Нариси про життя і творчість: Вибрані твори; дослідна фундація ім. О. Ольжича у США; Микола Жулинський. – К.: видавництво ім.. О. Теліги, 2001. – 143с.
7. Клен Ю. Ще раз про сіре, жовте і про Вісниківську квадригу / Юрій Клен // Вісник (Львів). – 1935 С.419-426
8. Ковалів Ю. «…Корабель у заграві пожеж» / Юрій Ковалів // Березіль. – 1993. – № 5-6. С.130 – 136.
9. Никифорова О. И. Психология восприятия художественной литературы / Ольга Никифорова. – М.: Книга, 1972. – 152с.
10. Пархета Я. В. Образ нової жінки у ліриці Олени Теліги // Студентський науковий вісник. – Випуск 9. Частина І. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2011. – С. 223-227
11. Пархета Я. В. Поезія і філософія. Філософська лірика Олени Теліги у феноменологічному дискурсі // Збірник наукових праць магістрантів (з філософії науки). – Кіровоград: РВВ КДПУ ім.. В. Винниченка. – 2011. – С. 68-75
12. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис / [упорядник Надія Миронець]. – К.: Вид-во імені Олени Теліги, 1999. – 494с.
13. Фігурний Ю. Історичні витоки українського лицарства: Нариси про військове мистецтво в українознавчому вимірі / Юрій Фігурний. – К., 2004 – 308с.
14. Прапори духа: Життя і творчість О.Теліги / [упорядник Олег Жданович]. – Б. м. 1947. – 188с.
15. Шпак В. Олена Теліга // Гроно нездоланних співців: Літ. портр. укр. письм. ХХ ст. / [упорядник Володимир Кузьменко]. – К., 1997. – С. 227 – 239.

Все статьи автора «Parheta Yana»