БАЛАКЛИЦЬКИЙ М.А. ІДЕОЛОГІЯ ПРОТЕСТАНТСЬКОГО КНИГОВИДАННЯ: ВИПРОБУВАННЯ РИНКОМ

Ключевые слова: , , , ,


БАЛАКЛИЦЬКИЙ М.А. ІДЕОЛОГІЯ ПРОТЕСТАНТСЬКОГО КНИГОВИДАННЯ: ВИПРОБУВАННЯ РИНКОМ


Рубрика: Журналистика, Культурология, Религия

Библиографическая ссылка на статью:
// Гуманитарные научные исследования. 2012. № 12 [Электронный ресурс]. URL: http://human.snauka.ru/2012/12/2057 (дата обращения: 29.09.2017).

Українські протестанти не так багато теоретизують про взаємини з медійним простором, і виникає враження, що книговиданню вони присвячують іще менше уваги. Але це оманлива думка. Протестанти намагаються читати бодай настільки ж регулярно, як дивитися телебачення, і їх позірна мовчанка щодо книжкової комунікації має свої причини.

По-перше, багато думок пов’язано з намаганням церковників регулювати споживання вірянами журналістських витворів, у першу чергу, світських. Протестанти усвідомлюють (більше відчувають) тотальне насичення сучасної культури медійною продукцією й намагаються протистояти цій тенденції. Книговидання й, відповідно, читання книжок виглядає за цих умов набагато меншою небезпекою (бо дедалі глибший культурний та суспільний вплив здійснюють на зламі ХХ-ХХІ століть кіно й ТБ — головні мішені протестантської критики), та й прихильність протестантів до цієї справі. Пізній протестантизм не уявляє церковного життя без друкованої продукції  недарма самвидав у 1970-1980-х роках був найбільшим і наймасовішим виявом його непокори комуністичній владі. Ставлення радянських протестантів до власної друкованої продукції, виражене в її антропоморфізації, помітне в такій цитаті:

И “Гусли”*, Библии, стихи —
Все заберут, составив списки,
А сердцу больно: так враги
На эшафот увозят близких… [1, с. 48].

*Баптистський збірник богослужебних пісень — М. Б.

Протестанти почуваються впевнено у світі друку, зважають на власну традицію, демонструють відданість культурі читання. Друкарство збирає у протестантській публіцистиці найбільше похвал: у ньому добачають потужний місіонерський потенціал, можливість звернутися до розуму та емоцій аудиторії. Під незвичну за інтенсивністю осанну цій комунікаційній технології підводять і Божий авторитет: “Друк — найвеличніший засіб, визначений Богом на те, щоб він сполучався з енергією проповідників, поширюючи істину серед усіх народів, племен і язиків. Безліч душ неможливо спасти іншим способом” [2, с. 44]; “Центри друкованого слова необхідно підтримувати, оскільки це пряме служіння Христу” [3, с. 54].

По-друге, порівняно з журналістикою книговидання є набагато складнішим і технологічно містким видом діяльності. Книжкове виробництво неможливо здійснювати самотужки подібно до випуску церковної стіннівки чи оновлення релігійного блогу чи сайту-візитки своєї громади. Громада з кількох десятків членів може випускати сайт, викладати подкасти із записами проповідей і пісень, виконуваних музикантами їх громади, розповсюджувати мультимедійні диски, навіть друкувати журнал. Але друкувати книжки у такої спільноти радше за все не вистачить сил.

Книговидання неодмінно вимагає потужних інвестицій. Усі його етапи — створення рукопису, редагування, дизайн, друкування, доставка і збут — вимагають колективних дій, чималих коштів, роботи фахівців. Навіть потенційно засновниками й співробітниками видавництв може бути менше осіб, ніж активістів церковної комунікації: жертводавців, дописувачів і роздавальників церковного бюлетеня, скажімо. Безкоштовне роздавання книжок теж має свої межі й не може бути таким, як у випадку тих ЗМІ, що існують за пожертви чи рекламу, в останньому випадку постаючи візиткою церковного підрозділу.

Через запровадження поголовної шкільної освіти в СРСР читання стало звичним і “простим” умінням. Минули часи, коли селяни-сектанти зазвичай мали найвищий рівень грамотності серед односельчан [4]. Натомість книговидання (не включаємо сюди переписування від руки й копіювальні технології) ніколи не досягало ступеня популярного любительства, як це свого часу відбулося з радійною справою та магнітофонними записами, а в постперебудовний період з комп’ютерними технологіями.

Для функціювання церковних медіа треба не так уже й багато специфічних знань. Освоїти любительську відео чи фотокамеру можна без друкованих інструкцій, не говорячи вже про спеціальне навчання. Якщо трохи зростають вимоги до поліграфічного оформлення релігійної преси (це питання до кінця 1990-х років розв’язували, друкуючи окремі видання за кордоном), то у сфері ТБ, радіо та Інтернету технології постійно спрощуються: зростають можливості любительської техніки, стає інтуїтивно зрозумілим інтерфейс, тотальна комп’ютеризація об’єднує технологічне оснащення журналістів у єдиний комплекс, ґрунтований на тотожних принципах.

Серед напрямків церковної діяльності українських протестантів у книговиданні професіонали відіграють чи не найбільшу роль, проте й тут починалося з активних посередностей: “хоча певний рівень освіти й навчання необхідний, щоб зі знанням справи виконувати роботу, немає резону надавати цьому надмірне значення. Прагнучи отримати найдоскональнішу й найглибшу освіту в кожній дрібниці й упускаючи із виду життєво важливі принципи, ми стаємо сухими й формальними працівниками [видавництва]. Для Божої справи цілком придатні люди, чиї серця наповнені благодаттю Божою й горять бажанням зробити щось корисне” [2, с. 326]. На зміну книжкам під девізом “дешево і сердито” прийшли передові технології, модні матеріали, чепурний вигляд, яскравий дизайн.

Протестанти використовують друковану продукцію в усіх аспектах церковного життя. За Я. Гаммондом [5], друковане слово покликане інформувати, навчати, зацікавлювати, проповідувати Євангеліє, приносити радість, піднімати дух, керувати, підбадьорювати, втішати, організовувати людей, виправляти поведінку, стимулювати релігійні практики, свідчити про Бога. Центральне завдання релігійного книговидання — сприяти ідеологічному зростанню членів церкви: “Якісна література істотно необхідна для визрівання неофітів у здоровій церковній атмосфері” [6, с. 228]. Критично важливо забезпечити новонавернених конфесійною літературою, готовою конкурувати зі світськими аналогами, порівнянною “щодо асортименту з літературою в культурі місіонера, але пристосован[ою] до рівня автохтонної культури” [7, с. 230]. На думку місіологів, “слабкість деяких церков у країнах третього світу” [8, с. 334] пояснюється видавничим перекосом — більше літератури виходить для місії, менше для виховання зрілих християн. Захисники цього дисбалансу твердять, що “література є найважливішим інструментом всесвітньої євангелізації” [9, с. 166], це “найдієвіша галузь євангельської роботи” [3, с. 55]. Також видавнича активність долучається до формування суспільного образу церкви, є способом просвітництва [10].

Інформаційна місткість друкованої сторінки дозволяє довірити їй місію з дистанційного насадження церков. Тому книжка має не просто бути написаною, надрукованою й навіть купленою. Класик протестантської місіології ХХ століття Д. Макгавран наголошує, що друковані матеріали повинні містити “високий конверсійний потенціал” [9, с. 171]. Слід не просто надати матеріал для читання, а домагатися, щоб його читач увірував, покаявся, хрестився і приєднався до місцевої християнської громади.

В українському контексті читання книжного примірника Біблії відігравало вирішальну роль в увіруванні кожного сьомого члена баптистської церкви (опитування 2005 року [11]). Згідно цього дослідження, особисте вивчення Біблії було другою за важливістю фактором приєднання до цієї конфесії. У типології навернень серед вірян харизматичних церков, складеної у 2007-2009 роках, картина інакша. Тут “дистантна” (термін автора типології М. Мироновича) конверсія пов’язана з переглядом “телевізійних програм з виступами церковних лідерів або трансляцією богослужінь” [12, с. 545], а читання Біблії зовсім не згадано. Схоже, телебачення монополізує місіонерську комунікацію харизматичного руху.

Із другої половини 2000-х років уперше на українських землях на порядок денний вийшло намагання спиратися на економічний інтерес у протестантському книговиданні. Прибічники цієї ідеї виступають за комерційні засади книгодрукування й твердять, що персональна відповідальність і фаховий підхід повинні лежати в основі стабільного беззбиткового підприємства.

Ідеї релігійного книгодрукування як бізнесу присвячений єдиний відомий автору дисертації посібник з видавничої справи, випущений українськими протестантами. Його автор твердить, що “щирість у служінні Христу не може підмінити професіоналізм. Перед Богом на нас лежить відповідальність за те, щоб управляти бізнесом як служінням, а служінням — як бізнесом” [13, с. 14]. Фраза П. Канліффа “Якщо книгу неможливо продати з прибутком, тоді постає питання про доцільність видання цієї книги” [13, с. 30] може образити релігійних ортодоксів своєю прямолінійністю, однак вдало виражає сутність цього підходу. Зрозуміло, що в посібнику йтиметься про фінансовий облік, маркетинг і аналіз ринку, образ читача та його купівельні інтереси, забезпечення міжконфесійного асортименту книжок — словом, більше про раціональні розрахунки, ніж про роль Провидіння у роботі християнського видавця.

М’якшу форму такого підходу практикують адвентисти. Їх видавництво “Джерело життя” — частина церковної інфраструктури, чиї активи належать конфесії, а не приватним особам. Запорукою успіху вони вважають близькість видавництва до потреб місцевих громад, якнайглибшу їх інтеграцію: “Усім працівникам видавництва, які сповідують ім’я Христа, слід також трудитися в своїй церкві. Для їх духовного життя їм важливо використовувати всі засоби благодаті. Вони наберуться сил, якщо стануть трудівниками, а не глядачами. Кожному слід брати участь у якійсь постійній, систематичній праці для церкви” [2, с. 117].

Ці конкурентні теологеми — ідея незалежного підприємства (Бога прославляє здатність створити прибуткове видавництво) та необхідність інтеграції видавництва в церковну структуру (Бога прославляє ефективне освоєння коштів) — зводяться до дилеми: релігійне книговидання є бізнесом чи добродійством, його метою є заробляння чи (фактично) витрачання грошей. І хоча перспектива фінансової прибутковості здається привабливою, є достатньо підстав для скептицизму.

Одна з основних — умови протестантського друку на слов’янських землях. М. Пазич вдається до агіографічного стилю, щоб виразити героїчний етос самвидаву: “Роботу видавництва “Христианин” у колишньому Радянському Союзі можна вважати одним з найбільших див минулого століття. І в цій країні невелика група осіб без спеціальної освіти, в умовах постійного стеження й переслідувань наважилася заснувати видавництво “Христианин” і розраховувала при цьому, що воно залишиться недосяжним для атеїстичної держави. Таке могло спасти на думку тільки утопістам або особам, у житті яких неодноразово відбувалися дива й які розраховували на їх продовження” [14, с. 8]. Протестантське книговидання у православному ареалі завжди було справою одинаків або гуртків, що обслуговували вузьку цільову аудиторію й більше працювали на перспективу. Хоч пізні протестанти й не мислять християнського життя без посередництва друкованого тексту Біблії, а богослужебний стиль неопротестантів, адаптований до логіки ТБ, нерідко називають підхожим не для церкви, а для театру, концерту, шоу — забезпечення протестантських громад книжками завжди було справою релігійної посвяти.

Ситуація виглядає так, що й тепер протестанти продовжують підтримувати свою інфраструктуру завдяки ідеологічним, а не економічним засадам. Якщо альтруїзм і приносить опосередкований прибуток, то шляхом формування відданості аудиторії та виховання зрілих християн, готових до самовіддачі.

Друкарство є невід’ємною частиною церковного життя протестантів. Вони сповідують віру у богоданість друкованого тексту, котрому судилося відіграти дійсно доленосну роль в історії протестантизму. Друкована книга, зокрема, православних авторів, служила каталізатором вільнодумства, євангельських, реформаційних течій православного походження, а також — паралельно — протестантського руху. Думаємо, що книговидання євангельських течій буде настільки успішним, наскільки прив’язаним до власне релігійного контексту та психологічної атмосфери, словом, наскільки протестантське книговидання буде опиратися секуляризації під маскою комерційного інтересу. Комерційний підхід усе ще відображає мету, прагнення євангеліків, а не реалії ринку релігійної літератури.

Література

1. Лахно О. Підпільна видавнича діяльність як прояв опозиційності Спілки церков євангельських християн-баптистів / О. Лахно // Наука. Релігія. Суспільство. – 2007. – № 2. – С. 45–51.

2. Уайт Е. Издательское служение / Е. Уайт. - К. : Джерело життя, 2009. - 324 с.

3. Макинтош Ч. Письма евангелисту / Ч. Макинтош. – Одесса : Христианское просвещение, 1993. – 78 с.

4. Zhuk S. Russia’s lost Reformation. Peasants, millennialism, and radical sects in Southern Russia and Ukraine, 1830–1917 / S. Zhuk. – Washington : Woodrow Wilson Center Press – Baltimore and London : The John Hopkins University Press, 2004. – 457 pp.

5. Печатное служение в церкви. Курс лекций. Прочитан в Высшей духовной школе в январе 1996 г. и феврале 1997 г. Яном Хаммондом, Австралия. – К., 1997. – 77 с.

6. Fife E., Glasser A. Missions in crisis / E. Fife, A. Glasser. – Chicago : Inter-Varsity Press, 1961. – 269 pp.

7. Lindsell H. Missionary principles and practices / H. Lindsell. – Fleming H. Revell Company, 1955. – 384 pp.

8. Olson G. What in the world is God doing? The essentials of global missions : an introductory guide / G. Olson. – Cedar Knolls, New Jersey : Global Gospel Publishers, 1998. – 376 pp.

9. McGavran D. Momentous decisions in missions today / D. McGavran. - Baker Book House, 1984 - 231 pp.

10. Черенков М. Особенности рецепции европейской Реформации в украинском евангельском протестантизме / М. Черенков // Філософія. Культура. Життя. - 2008. - Вип. 30. - С. 246-254.

11. Глик Д. Что говорят новообращенные христиане Украины. В помощь пасторам, лидерам и церквям / Д. Глик. – Запорожье : Пилигрим, 2008. – 112 с.

12. Миронович Д. Характерні риси та тенденції розвитку релігійної сфери сучасного суспільства: український контекст / Д. Миронович // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління: Збірник наукових праць ДонДУУ. - 2009. - Т. Х. - Вип. 140. - Серія «Соціологія». – С. 204-212.

13. Канлифф П. Издательство. Управление финансами / П. Канлифф. – К. : Изд-во Христианского библейского братства св. апостола Павла, 2006. – 180 с.

14. Пазыч М. Не хлебом единым… История издательства «Христианин» / М. Пазыч. – Meinerzhagen : Миссия «Вестник Мира», 2001. – 244 с.



Все статьи автора «Maksym Balaklytskyi»


© Если вы обнаружили нарушение авторских или смежных прав, пожалуйста, незамедлительно сообщите нам об этом по электронной почте или через форму обратной связи.

Связь с автором (комментарии/рецензии к статье)

Оставить комментарий

Вы должны авторизоваться, чтобы оставить комментарий.

Если Вы еще не зарегистрированы на сайте, то Вам необходимо зарегистрироваться: